Колонтаїв
Колонтаїв – село, центр Колонтаївської сільської ради, якій підпорядковані ще села Котелевка, Капранське. Колонтаївська сільська рада нараховує 333 двори з населенням 1002 чоловіки, 984 з яких – мешканці Колонтаєва, 11 – з Котелевки, 7 – з Капранського.
Розташоване село Колонтаїв за 18 км від районного центру Краснокутськ, за 25 км від залізничної станції Коломак і на заході межує з Полтавською областю. З південного боку села протікає річка Мерла.
Площа населеного пункту становить 836,1 га.
Територія Слобідської України відома в історії під назвою Дике поле. Із відомих, заснованих на Дикому полі поселень були такі, що будувалися як оборонні від нападів розбійницьких ватаг. В районі між Колонтаєвом і Лихачовим ще й донині зберігаються кургани, нібито козацькі могили, що розташовані на підвищеннях. Є всі підстави припускати, що ці насипні кургани були основою для дерев’яних веж, з яких вартові, спостерігачі з воїнів Охтирського козацького полку слідкували за ввіреним їм краєм.
У літописних джерелах наводяться факти про заселення нашого краю десь в середині ХVІІ століття, при тому зазначається, що певна кількість поселень, а серед них і Колонтаїв, були містами – слободами. У статті В.А. Холмогорова після 28 сторінки у книзі «Чтение в Императорском обществе Историй и Древностей Российских при Московском университете» 1885год, книга ІІ» записано:
«Книги строительные Нежегольские и Колонтаевские присланы из Белгорода от барина В.Б.Шереметова да от окольничего Ф.В.Бутурлина». Далі йдеться про те, що царем був даний указ вищеназваним особам (та ще згадується ім’я дяка Микити Головіна) об’їхати місця від Бєлгорода до річки Нежеголі, щоб знайти місце для будови містечка, тож у тих-таки джерелах читаємо: «…На реке Мерле меж Колонтаева и Грудцкого бродов по осмотру окольничьего и воеводы Ф.В.Бутурлина велели сделать город же деревянной, рубленой со всякими крепостями, и по стороны города велели сделать земляной вал…» Про те, ким споруджувалася фортеця можна дізнатися з такої тези:
«стольники и стряпчими и дворяны московскими и жильцы и городовыми дворяны и детьми боярскими и солдатского строю полковники и начальными людьми и солдаты Тульского драгунского строю и драгуны и дедиловскими и Михайловскими…» (подається без орфографічної правки).
Далі йдеться про будови Колонтаєва:
«Город Колонтаев поставлен меж Мурамские сакмы и Старого Бакаева шляху, на реке Мерле, меж Колонтаева и Грудцкого бродов, в которые броды хаживали в государства Украинские и Черкаские городы татаровья…сделан был город деревянной, три стены рублены в три угла, верх до обломов четыре венца, сверх обломов положены катки и покрыты, а четвертая от реки Мерла поставлена острогом и во всех четырех стенах просечены бойницы, а по городу сделаны три башни с проезжими вороты да четыре башни наугольные глухие.»
Фортеця мала форму близьку до квадрату, з розмірами по всіх боках близько 60 сажнів. Крім того, цей історичний документ свідчить: « В городе будет соборная церковь, да сделана приказная изба, казенный погреб, государевы житницы, воеводский двор, тюрьма с острогом, лавки торговых людей да гостиный двор». У документах йдеться й про три церкви, що були зведені на початку історії поселення.
Хто ж заснував Колонтаїв? Вірогідно, це могли бути переселенці з Середнього Подніпров’я, зокрема з Черкащини. Вони могли разом зі своїми звичаями, побутом, культурою, народними ремеслами з тих країв перенести й назви. Відомо, що колись у Мерлу впадала річка під назвою Колонтаївка, проте визначити , що найменувалося раніше - поселення чи річка зараз важкувато, хоч історики завжди доводили, що назви річок є давнішими за населені пункти. Після побудови «городовой крепости» поселення здобуло статус сотенного міста Охтирського козацького полку, який був створений 1655 – 1658р. і проіснував до 1765року, поки Катерина ІІ своїм указом не скасувала козацькі Слобідські полки, перетворивши їх на гусарські, а містам, в тому числі й Колонтаєву, було надано статус слободи.
Якщо більшість поселень будувалося як заслін проти набігів татар, то Колонтаїв – як перевалочний пункт у відносинах між Московією й Запорізькою Січчю. Таких пунктів було всього два: один – у Бєлгороді, а другий – у Колонтаєві. Звезені до Бєлгорода зброю, порох, свинець, провіант гужовим транспортом перевозили до Колонтаєва, а тут перевантажували на човни і далі Мерлою, Ворсклою, Дніпром доправляли до Січі.
У ХVІІ-ХVІІІ ст. Колонтаїв зазнавав набігів татар та великого розорення і втрат уникав, проте дуже потерпів під час бойових дій шведів проти московського війська узимку 1709 року. Тоді були спалені церкви, багато осель.
Стосовно церков у Колонтаєві звертаємось до робіт В.М.Дюміна. Як свідчать архівно-літературні джерела, в поселенні ( а дослідник завжди називав його містом-слободою) в кінці ХVІІ – поч. XVІІІст. було зведено три церкви: Миколаївська (відома по Охтирському акту 1687 року), Успенська (по акту 1700 року) та Преображенська, її історія є дуже тривожна). Церков із назвою «Преображенська» в Колонтаєві було три: про першу - Преображенську церкву у справі 1717 року згадується, що з 1709 року від швецького розорення порожня і зовсім зогнила залишається, через те, що нині немає прихожан, і що храм 1727року перебудований був зі старого на іншому місці, дякуючи старанням покійного обозного (начальник артилерії в козацькому війську) Охтирського полку Григорія Боярського. Друга нібито була збудована в 1761році чи то на місці першого храму, чи на новому. Проте, у місцях, де розташовувалися вони, як і та, що перебудована в 1727 році, на початок ХХ ст. не лишилося жодних слідів.
Після адміністративно-територіальної реформи 1797 року Колонтаїв одержує статус волосного центру.
Горів і руйнувався Колонтаїв і в роки ІІ світової війни. За ці роки в діючу армію з нашого села пішло 550 мешканців і 376 з них не повернулись до рідних домівок.. Бої за село були надзвичайно жорстокі. За мужність і героїзм в боях за Колонтаїв були удостоєні високого звання Героя командир піхотної роти Володимир Єсауленко, ст.сержант Іван Кондратенко, сержант Іван Єрмолаєв, лейтенант Василь Нефьодов.
В затишному місці, серед високих ялин возноситься пам’ятник над Братською могилою, в якій покояться 1077 бійців і офіцерів, які загинули в жорстоких січах за Колонтаїв. Такими ж лютими були бої й за Котелевку, там до рідних порогів не повернулося з війни близько 700 земляків.
В умовах окупації в селі діяла група великих патріотів, очолювана Е. Я. Сербіновою. Вона врятувала життя сотням людей. Разом з чоловіком Костянтином Сербіновим, санітарами Марією Кіхтєвою та Марією Кононенко Ельза Яківна обладнала таємний госпіталь, де лікувала поранених, а потім допомагала перейти лінію фронту.
За свій подвиг Е. Я. Сербінова нагороджена орденом Червоної Зірки і орденом Леніна, медаллю «Партизану Вітчизняної війни» І ступеня, по війні їй було присвоєне звання «Заслужений лікар України».
В 1917 році в селі Колонтаїв був організований волосний виконавчий комітет.
В кінці 1920 року, після звільнення села від армії Денікіна в селі була організована сільська рада.
До 1929 року Колонтаїв був районним центром, а згодом був приєднаний до Краснокутського району.
На території села працюють – Колонтаївська сільська рада, амбулаторія загальної практики сімейної медицини с.Колонтаїв, Колонтаївська ЗОШІ-ІІІ ст. розрахована на 150 місць, Колонтаївський ДНЗ на 45 місць, Будинок культури на 250 місць, Колонтаївська сільська бібліотека, аптека, 5 магазинів, 2 кафе, поштове відділення, перукарня, санітарно-ветеринарний пункт, ринок, сільськогосподарські підприємства - СВК «Колонтаївський», ТОВ «Колонтаївське», ТОВ «Агрофірма «Колонтаїв»; фермерські господарства – СФГ Кравцових, СФГ Гришко, СФГ Таїчкін; приватні підприємства - ПП Кухлій О.Я, ПП Кравцових, ПП Сідельник, ПП Омеляненко.
Село газифіковане, є водогін.
Після довготривалої перерви в селі Колонтаїв відновлений Свято – Миколаївський храм.
Вже 20 років як Колонтаїв започаткував традицію – щороку 12 вересня відзначається День села.
Немов води Мерли спливає час. Проте скільки б не минуло його, а в жилах нащадків тих, хто багато століть тому збудував наше славне місто-слободу з такою чудовою назвою «Колонтаїв», тече справжня козацька кров.
